НАВЕРХА́, присл., діал. Наверху, зверху. — Пізнаєш, де ми? Пізнаю, — кажу. — Ми вже наверха, не в ямі (Іван Франко, I, 1955, 123); Жовті вушка од рудих черевиків теліпалися наверха, як свинячі вуха (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 319); Куди оберни, то все діра наверха (Номис, 1864, № 11141).