Словник української мови

НАВІДЛІГ, присл. Розмахнувшись з силою; з розмаху. Він розмахнувся і навідліг вдарив кулаком в сите обличчя Юрася (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 76); Він навідліг, різко і недбало черконув великим гострим нігтем, навхрест перекреслюючи на картині обличчя дівчини (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 55).
 Навідліг бити рукою — розмахнувшись, бити не долонею, а щиколотками. Сільвестр лівою рукою тримав його за горлянку, правою бив навідліг по голові (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 49).