НАВІДЛІГ, присл. Розмахнувшись з силою; з
розмаху. Він розмахнувся і навідліг вдарив кулаком в сите
обличчя Юрася (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 76); Він
навідліг, різко і недбало черконув великим гострим
нігтем, навхрест перекреслюючи на картині обличчя
дівчини (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 55).
Навідліг бити рукою — розмахнувшись, бити не
долонею, а щиколотками. Сільвестр лівою рукою
тримав його за горлянку, правою бив навідліг по голові
(Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 49).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 32.