Словник української мови

НАВІДЛІТ, присл. Те саме, що навідліг. І за віщо він її вдарив? Не згада вже тепер, тільки зна, що вдарив просто навідліт кулаком (Борис Грінченко, I, 1963, 276); Потім звівся [Шарана] на полудрабок і що було сили навідліт стьобнув вороного складеними віжками впоперек кряжа (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 82).
 Навідліт ударити (бити) рукою — те саме, що Навідліг бити рукою (див. навідліг). Навідліт ударив [офіцері молодицю лівою рукою в груди, і вона зів'яло сіла біля печі (Іван Ле, Мої листи, 1945, 32); Навідліт кидати — те саме, що Навідлі кидати (див. навідлі). Одним рухом переломлює [Шмалій] надвоє Романову дранку, оглядається й навідліт кидає її на припічок (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 125).