НАВІ́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до навіяти 2—5. Ломаччя, каміння і навіяне від давніх-давен листя загороджувало, бачилось, усякий приступ до природної твердині (Іван Франко, VI, 1951, 17); Перед очима ще жили й змінювались картини, навіяні піснею (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 353).