Словник української мови

НАВКУЛАЧКИ, присл., розм. Кулаками, за допомогою кулаків. Вони подерли на собі сорочки, бились навкулачки, потім міцно зчепились і почали кидать один одного на землю (Нечуй-Левицький, I, 1956, 418); — Ну, давай навкулачки, — сказав Тарас, засукавши рукави. — Подивлюся я, що за митець у кулаці (Олександр Довженко, I, 1958, 218);  * Образно. Б'ється навкулачки зима з весною (Літературна Україна, 19.III 1963, 2).
♦ Ще [й] чорти навкулачки не билися (не б'ються) див. битися.