Словник української мови

НА́ВИЧКА, и, жін. Схильність чи потреба діяти, вести себе певним чином; звичка. Мав [Гриць] навичку щонеділі впитися (Лесь Мартович, Тв., 1954, 58); Початкуючі диригенти вправляються в тактуванні перед дзеркалом, щоб вчасно збутися лихих навичок та негарних манір (Колесса, Основи техніки диригування, 1960, 191);
//  Уміння, набуте вправами, досвідом; навик. На ударних комсомольських будовах десятки тисяч юнаків і дівчат проходять хорошу школу виховання, вчаться переборювати труднощі, набувають навички господарювання (Комуніст України, 5, 1963, 19); Робота на фрезерному верстаті вимагала не лише практичних навичок, але й певних теоретичних знань (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 208).