НАЗДОГА́Д, НАВЗДОГА́Д, присл.
1. Без точного
знання, без певності; догадуючись про що-небудь;
наугад. — Це якась панія, — сказала одна дівка наздогад
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 100); Дорогою проїхала підвода.
Якийсь незнайомий селянин заговорив до нього. Роман
навздогад кивнув йому головою (Михайло Стельмах, I, 1962, 467).
♦ Наздогад (навздогад) буряків [, щоб дали
капусти] — говорячи про одне, робити натяк на щось інше або
мати на увазі щось інше. — Ти що ж думаєш, я ото
про гроші завів, щоб, значиться, наздогад буряків?
(Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 170).
2. Надіючись на сприятливу, добру нагоду; як пощастить, як удасться; навмання, як прийдеться. Балабуха трохи постояв, подумав, ще раз пригладив волосся, розтяг вуса, одчинив наздогад двері направо (Нечуй-Левицький, III, 1956, 38); Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном, і лише потім виявилось, що інший Степан уже лежить у колисці (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 11).