Словник української мови

НА́ЗВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до назвати. Особа, названа панею Кошицькою, тихенько, на пальцях підійшла до Софії (Леся Українка, III, 1952, 543); Аж вухо різали його сміливі слова, голосно названі імена: Матюха, Гнида, що їх обухівці вимовляли пошепки (Андрій Головко, II, 1957, 90);
//  названо, безос. присудк. сл. Іменем Шевченка названо в нас МТС, окремі цехи на заводах, села, школи, майдани, театри (Павло Тичина, III, 1957, 82); Історичний XXI з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу, який справедливо названо з'їздом будівників комунізму, залишив глибокий, незгладимий слід в історії КПРС (Колгоспник України, 4, 1959, 1).

НАЗВА́НИЙ, а, е. Який не перебуває в кровних, родинних зв'язках; нерідний. [Василь:] Батьку! тату! хоч не рідний, то названий! Я не знаю, як вам і дякувати за вашу раду (Панас Мирний, V, 1955, 29).
 Названа дочка (доня) — взята на виховання, прийнята ким-небудь за свою дочка. Весело переглянула накуплені речі — книжки й подарунки своїй названій доні Любці (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 9); Названа мати — жінка, яка взяла на виховання, прийняла за свою чужу дитину. Жила вона з названою матір'ю у Явтушенків (Данило Мордовець, I, 1958, 51); Названа сестра — та, з якою хто-небудь побратався; Названий батько — чоловік, який узяв на виховання, прийняв за свою чужу дитину. — Семене Ларивоновичу, — сказав Мишуня твердо й саме так, як чекав од нього названий батько, — я зрозумів, нащо ви показали мені листа (Юрій Яновський, II, 1954, 141); Названий брат — той, з яким хто-небудь побратався. Один тілько брат названий Оставсь на всім світі (Тарас Шевченко, I, 1951, 145); Названий син — той, кого взяли на виховання, усиновили. Не показуючи на люди своєї радості, пишався Мирослав названим сином (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 158).