в означеннях
Тлумачення, значення слова «називати»:

НАЗИВАТИ, аю, аєш, недок., НАЗВАТИ, ву, веш, док., перех.

1. перев. док. Давати кому-, чому-небудь назву, ім'я. Його [вітер] називають за тією стороною горизонту, звідки він дме (Фізична географія, 5, 1956, 86); Громадою при долині Його поховали І долину і криницю На пам'ять назвали Москалевою (Тарас Шевченко, II, 1953, 56); Сьогодні скінчив невелику річ для «Вісника», назвав її «Intermezzo» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 311); — Назвіть мого внука Павлом (Олександр Довженко, I, 1958, 112);
//  Давати прізвисько, кличку кому-небудь. — Називає вона моїх лобурями... а у неї нестеменний лобур! — і дивиться усе спідлоба (Панас Мирний, IV, 1955, 95); Зараз-таки назвала мене жінка кримінальником: через те, що обстрижений (Лесь Мартович, Тв., 1954, 206); Коли слова для тебе — грище, Звукосполучення нове, — Тебе народ, суддя найвищий, Марнописателем назве (Максим Рильський, III, 1961, 85);
//  Звати, іменувати кого-, що-небудь. За що вони тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають 3 мого цвіту? (Тарас Шевченко, I, 1951, 355); Данило жодного разу не називав себе королем і всім наказав, щоб не вживали цього слова (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 577); — Сідайте, будьте ласкаві! — сказала Любка і хотіла назвать Джерю татом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 257); Мальовничий Крим — чудовий куточок нашої Батьківщини — по праву називають в народі перлиною країни (Наука і життя, 11, 1956, 12).

2. Визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимось словом, позначенням і т. ін., виявляючи своє ставлення. Зять називав тестя божевільним та казав, що він запродав душу нечистій силі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 10); — Куди вигідніше для них [есерів], коли гвинтівки попадуть в руки куркульським синкам.. І саме їх ви, Гудзію, тільки що називали справжніми хазяями нашої зброї (Андрій Головко, II, 1957, 548); [Гарасим:] Ну, навряд назвав би я того добрим чоловіком, хто б мені очі повиймав (Панас Мирний, V, 1955, 88); Він почував, як росте в ньому те, що Андріяка назвав би класовою ненавистю до ворогів (Олесь Гончар, II, 1959, 230);
//  Розцінювати яким-небудь чином. — Їздових стереже! Коней їм годує! А вони [їздові] собі сплять сном праведників... Ну, як це назвати, Хаєцький? (Олесь Гончар, III, 1959, 310).
Називати (назвати) речі своїми (їх, власними, справжніми) іменами — говорити прямо, відверто про кого-, що-небудь. — А я вважаю, що ви звичайнісінький мракобіс... — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 38); [Назар:] А зобов'язання треба брати не в кабінеті, а з нами, тут... [Скарбун:] Ви відповідаєте за свої слова? [Назар:] Я називаю речі їх іменами (Микола Зарудний, Алтеї, 1961, 15).

3. Вимовляти назву, ім'я кого-, чого-небудь. Листоноша роздає листи, називаючи прізвища (Андрій Головко, I, 1957, 490); Як просто, з якою ласкою в голосі називають його хлопці: Ілліч! Наш Ілліч! (Олесь Гончар, II, 1959, 314); На дверях знову появилася гарненька секретарка і тихим, іменно секретарським голосом ..назвала прізвище: Хомутенко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 60); Коли головуючий назвав Федора Голованя, він спершу навіть не повірив, що це стосується його (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 124);
//  Повідомляти, сповіщати кому-небудь, доводити до відома. Позаписував їх ймення й прізвища. Микола назвав себе Іваном Гриценком. Кавун назвав себе Панасенком (Нечуй-Левицький, II, 1956, 200); Я ніколи не називав свого прізвища, коли не знав точно, нащо про нього питають (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 6);
//  Визначати, призначати (ціну, плату). І хоч не такі вже великі гроші за щастя назвав агент, але чимало строкарів не могли стягнутися на них, навіть продавши до цурки все своє майно (Михайло Стельмах, I, 1962, 197).

4. тільки док., розм. Скликати, запросити кого-небудь у якійсь кількості. Напекла блинців [млинців], назвала кравців, а кравець за блинець та й побіг у танець (Номис, 1864, № 14146).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 90.

Коментарі (0)