НЕБАГА́ТО.
1. присл. Мало, не дуже багато. Я так
мало, небагато Благав у бога (Тарас Шевченко, II, 1953, 218);
Небагато пройшли вони селом, як почули позад себе
кінський тупіт (Михайло Стельмах, I, 1962, 459); До початку
учбового року часу лишилось небагато (Радянська Україна, 27.VIII
1959, 1);
// у знач. присудк. сл. Небагато треба, щоб
уражене дитяче серце переболіло, замовкло (Панас Мирний,
IV, 1955, 11); Того дня мрячило, і роботи на перевозі
було небагато (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 15).
2. Присл. до небагатий 2. Небагато й ординарно вбрана світлицяв оселі Бажаєвих (Леся Українка, III, 1952, 719).
3. числ. неозначено-кількісний небагато, небагатьох,
ми. Точно не визначена невелика кількість чого-небудь.
Він розірвав конверт і забігав очима по небагатьох
рядках листа (Юрій Смолич, I, 1958, 59); Те, що Роман вичитав
у небагатьох книжках, — не підходило йому, розмови ж
парубків про кохання майже завжди були грубими
(Михайло Стельмах, I, 1962, 400);
// у знач. ім. небагато,
небагатьох, мн. Точно не визначена невелика кількість людей.
Ось на борту на брудно-сірому тлі видніє білий знак,
якісь літери і цифра 18... І це як шифр, як таємниця
нерозгадана, відома небагатьом (Олесь Гончар, Тронка, 1963,
236).