НЕБАГА́ТИЙ, а, е.
1. Який не має багатства, не
володіє великими матеріальними засобами, зі скромними
достатками; бідний. І стане купою на купі Смердячий
гній — і все те, все Потроху вітер рознесе, А [ми]
помолимося богу І небагатії, невбогі (Тарас Шевченко, II, 1963, 416);
— Де сини? — спитав Борковський, — увійшовши в двір
до небагатого селянина Чижа (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957,
95);
// В якому багато бідних людей. З далеких
небагатих сіл поприходили на роботу дівчата та хлопці на
цілий тиждень (Нечуй-Левицький, II, 1956, 36).
2. З бідним опорядженням, обладнанням і т. ін.;
нерозкішний. За тартаком небагата панська оселя,
а проти неї костьол убогий, старий, без бані (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 392).
♦ На розум небагатий хто — хто-небудь розумово
обмежений, нерозумний. — Ой, — каже [Голота]. —
татарине, ой, .. бородатий! Либонь же ти на розум
небагатий: Ще ти козака у руки не взяв, А вже за його
й гроші пощитав [порахував] (Українські народні думи.., 1955, 6).