НЕБА́ЖАНИЙ, а, е. Якого не бажають; не
відповідний чиїм-небудь бажанням, інтересам і т. ін. — Як
Анна Михайлівна, дітки? — заговорила до Гордійчука
Євгенія Калістратівна, намагаючись затерти небажану
розмову (Степан Васильченко, I, 1959, 380); — Збираєшся, Всеволоде? —
запитав [Осмомисл] аж з ґанку, аби швидше почати
розмову, аби зашкодити небажаному наміру (Дмитро Міщенко,
Сіверяни, 1961, 148);
// Неприємний, недобрий.
[Тарасов:] Зважте на помилки, які можуть трапитись
у повітрі під час виконання цих завдань і призвести до
небажаних наслідків (Іван Микитенко, I, 1957, 499).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 246.