в означеннях
Тлумачення, значення слова «небо»:

НЕ́БО, а, сер.

1. Видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола. Уже зірниця На небі ясно зайнялась (Тарас Шевченко, II, 1953, 310); Високо-високо на темному небі сіяла велика ясна зоря (Леся Українка, III, 1952, 731); В провулках, поміж тинами, клубочилася темрява, але небо було світле і зоряне (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 8);  * У порівняннях. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Нечуй-Левицький, II, 1956, 264).
Висіти між небом і землею див. висіти; Зводити (звести, знімати і т. ін.) очі до неба — спрямовувати свій погляд уверх. Вона знов зняла очі до неба, проказуючи молитву (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 279); Зірки з неба хапати (знімати, здіймати, діставати і т. ін.) див. зірка; Манна з неба див. манна; На сьомому небі [перебувати, бути і т. ін.] — хто-небудь дуже; задоволений, безмежно щасливий. По всьому видно було, що він зараз перебував на сьомому небі (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 156); — Приїхав додому, місця не знаходжу, мама, правда, радіо, щаслива, на сьомому небі..! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 72); Наче (мов, як і т. ін.) з неба впасти (звалитися): а) несподівано, раптово з'явитися. [Любов:] Звідки се ви, Сергію Петровичу, наче з неба впали? (Леся Українка, II, 1951, 72); — Даньку! Звідки ж ти? — з радісним переляком у голосі вигукнула вона, вражена його несподіваною появою. — З неба звалився, пожартував Данько і, сплигнувши з коня, наблизився до дівчини (Олесь Гончар, II, 1959, 88); б) легко дістатися кому-небудь. — У вас світла хата? — Світла, світла, — втрутилася Вінцусиха, — їм нова хата як з пеба впала (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 44); в) хто-небудь не може зрозуміти, осмислити чого-небудь. [Горлов:] Ти що, з неба впав? Командир танкового корпусу хто у нас? Балда, дурень. Тому його й побили (Олександр Корнійчук, II, 1955, 64); Небо коптити див. коптити; (Небу, небові, на небі) жарко буде (стане, стало і т. ін.) див. жарко; Під відкритим (одкритим, голим і т. ін.) небом див. відкритий, голий; Попасти пальцем у небо — зробити або сказати що-небудь невлад, помилитися у поясненні чи визначенні чогось. [Любов:] От уже попали, вибачайте, пальцем у небо! (Леся Українка, II, 1951, 17); Коваль слухав уважний і врешті, саме як дійшла [Катря] до того, що Дорошенко про заробітчан казав, крекнув і перепинив мову. — Еге жу якраз попав пальцем у небо! — аж сплюнув Юхим (Андрій Головко, II, 1957, 201); Просто неба див. просто; Хай (хоч) каміння з неба [падає] — за будь-яких обставин; що б там не було. Хай каміння з неба, а на весняного Миколи треба бути там [у Каховці]! (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 5); Весна була несприятлива, капризна, посушлива і викликала тривогу.. Тоді Макар Онисимович [Посмітний] спокійно сказав: — Хай каміння з неба падає, а в колгоспі врожай буде! (Остап Вишня, II, 1956, 16); Як (мов, немов і т. ін.) грім з [ясного] неба див. грім; Як манки з неба чекати (ждати, бажати і т. ін.) див. манна.

2. За релігійними уявленнями — місце перебування богів, ангелів, святих; потойбічний світ, рай. — Не покину тебе ніколи і другої не свататиму.. — Забожись, заприсягнись перед небом, — сказала Лукина (Нечуй-Левицький, III, 1956, 338); [Єкископ:] Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша, — їй велике щастя на небі приготоване (Леся Українка, II, 1951, 226); — Коли навіть пан бог з святого неба не хоче зглянутись над мужиком, то ні від кого рятунку не жди (Михайло Стельмах, I, 1962, 182).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 249.

Коментарі (0)