в означеннях
Тлумачення, значення слова «небокрай»:

НЕБОКРА́Й, ю, чол.

1. Частина неба над лінією горизонту; обрій. За темним лісом червоною загравою спалахнув небокрай (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 63); Уже сонце до небокраю хилиться (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 101).

2. поет. Те саме, що небо 1. Гірські вершини білі Підводяться й черкають небокрай (Ігор Муратов, Повість.., 1948, 45); Зоря зійшла на небокраї, сіяє тихо з висоти... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 356); Сонце пливло по небокраю, ховаючись за непривітні, сірі хмари (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 26);  * Образно. Микола їде на Алтай, Як член одної з експедицій, Що розширяють небокрай, Неначе перелітні птиці (Максим Рильський, Поеми, 1957, 185).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 250.

Коментарі (0)