НЕБОСЯ́ЖНИЙ, а, е. Який досягає неба. Поза табором, наче тло, стояла небосяжна чорна, мов пекло, стіна димів пожарища Луцька (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 602); На небосяжні дахи, Я бачив, білі.. хмарки, Неначе свійські голуби, сідають (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 201).