НЕБИЛИ́ЦЯ, і, жін.
1. Те, чого немає в дійсності;
неправда, вигадка. [Омелян:] Ви скажіть мені, пане
війте, відки ви смієте розпускати про мене і про мою
сестру якісь небилиці? (Іван Франко, IX, 1952, 174); Останнім
часом деякі знайомі Вершиніна почали відверто
сторонитись його, певне, повіривши небилицям (Олекса Гуреїв, Життя..,
1954, 351);
// Нісенітниця, дурниця. — Ви біля гадюки
сиділи? — нічого не розуміючи, подивився [Яків] на
попа, чи він сповна розуму верзе таку небилицю
(Михайло Стельмах, I, 1962, 486).
♦ Городити небилиці див. городити.
2. Невеликий фольклорний твір з сатиричним або гумористичним змістом, побудований на каламбурі. Оригінальним видом фольклору є небилиці — своєрідні каламбури, пройняті іронією (Вечірній Київ, 23.VII 1957, 4).