НЕДО́ЛЯ, і, жін. Гірка, лиха доля; нещасливе, важке
життя. Сич в лісі та на стрісі Недолю віщує (Тарас Шевченко, II,
1953, 8); Мовчав [батько] добру хвилину, згадуючи свої
літа і свою недолю (Осип Маковей, Вибр., 1956, 508);
// Нещастя,
горе. — Жить на світі також не солодко, все на щастя
надієшся, а недоля по серцю б'є (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 121).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 294.