в означеннях
Тлумачення, значення слова «нелюбий»:

НЕЛЮ́БИЙ, а, е.

1. Якого хто-небудь не кохає. Обняв [Данило] її кріпко й щиро: — Горе моє, Наталю! Нелюбий я тобі! Загубив я й тебе й себе! (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 50); Ой чим же я завинила, Що нелюба стала? (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 21);
//  у знач. ім. нелюбий, бою, чол.; нелюба, бої, жін. Людина, яку хто-небудь не кохав. — Ой чого ти, тополенько, Не цвітеш, .. А засмучена-засмучена, Мов з нелюбим заручена, Все мовчиш? (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 142); Ні, він не хоче жити я нею, він не може жити з нелюбою! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 31).

2. До якого хто-небудь відчуває; нелюбов, неприязнь, неприхильність Кляне мати Той час і годину, Коли на світ породила Нелюбу дитину (Тарас Шевченко, I, 1963, 100); Хтось зі зла шарпонув, здавалося, темну завісу, ніби зачинив двері за нелюбими гостями (Степан Васильченко, Вибр., 1944, 116); Старшокласники.. улаштовували італійські страйки нелюбим педагогам (Юрій Смолич, II, 1958, 113);
//  В якому виражаються неприязнь, неприхильне ставлення до кого-, чого-небудь. Ходить [дівер] по хаті та все бистрим нелюбим оком на стіну, де той портрет висить, позирає (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 10);
//  Який не відповідач чиїмсь уподобанням, смакам, нахилам і т. ін. Життя його роздвоїлося, розкололося надвое: з одного боку — нелюба служба, що годувала його хлібом, гасила дух; з другого — книжки, розумова розмова з молодим товариством піднімала його вгору (Панас Мирний, III, 1954, 186).

3. Який викликає незадоволення; неприємний. Дзюба зам'явся-затерся, видно було, що згадка про Мар'яну у той час була нелюба для його (Панас Мирний, I, 1954, 296); Слава та, очевидно, дуже нелюба була патерові (Іван Франко, II, 1950, 170).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 332.

Коментарі (0)