Словник української мови

НЕОПАЛИ́МИЙ, а, е, заст., поет. Який горить і не згоряє. Водою скроплена живою, Неопалима у вогні, Незламна в праці й серед бою, Єднаючи труди й пісні, Іде родиною одною Країна Рад в незгасні дні (Максим Рильський, III, 1961, 94);
//  перен. Який не зникає, постійно зберігається. Моя любов не одцвіта, любов неопалима. І що для неї ці літа, що пролітають мимо!.. (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 234).
♦ Неопалима купина: а) у біблійній міфології — терновий кущ, який горить і якимось чудом не згоряє.  * У порівняннях. Мов неопалима купина, встала з вогню, руїн, попелу наша рідна Україна (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 77); б) у церковному вжитку — назва ікони із зображенням богородиці, яка ніби рятує від пожежі.