НЕПІДВЛА́ДНИЙ, а, е. Який не перебуває під
владою в кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь,
чомусь. [Неофіт-раб:] Я.. здолаю жити не рабом
злиденним, а вільним, непідвладним (Леся Українка, II, 1951,
240); Дальшою ставала [Вутанька] для нього [Левченка]
самого, недосяжною, непідвладною йому (Олесь Гончар, II,
1959, 192);
// перен. Який не залежить від волі,
свідомості і т. ін. Хвороба здатна штовхнути Жанну на який
завгодно непідвладний розумові вчинок (Микола Руденко, Остання
шабля, 1959, 555).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 354.