Словник української мови

НЕПІДВЛА́ДНИЙ, а, е. Який не перебуває під владою в кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь. [Неофіт-раб:] Я.. здолаю жити не рабом злиденним, а вільним, непідвладним (Леся Українка, II, 1951, 240); Дальшою ставала [Вутанька] для нього [Левченка] самого, недосяжною, непідвладною йому (Олесь Гончар, II, 1959, 192);
//  перен. Який не залежить від волі, свідомості і т. ін. Хвороба здатна штовхнути Жанну на який завгодно непідвладний розумові вчинок (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 555).