Словник української мови

НЕПОБО́РНИЙ, а, е. Якого не можна побороти; нездоланний, непереможний. — Дав мені господь силу непоборну, щоб кайдани рвати, топтати неволю (Степан Васильченко, III, 1960, 488); Непоборний дух вічного революціонера жив у серці великого вождя пролетаріату Леніна (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 6); Як гранітна скеля, підноситься над світом непоборний Радянський Союз (Микола Бажан, Наша.. Москва, 1951, 69);
//  Якого не можна подолати, перебороти, якому не можна протистояти; дуже сильний, великий. Внутрішня непоборна напруга щосекунди зростала й зростала. Все тіло було як струна (Олесь Донченко, III, 1950, 129); Шарудіння лісу викликало непоборне бажання жити (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 101).