НЕПОЧА́ТИЙ, а, е.
1. Якого не починали, до якого не доторкувалися, не бралися. Осторонь на столі стоїть на декілька персон непочата вечеря (Степан Васильченко, III, 1960, 222); Працю непочату Не можна більш не починать (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 42).
2. перен. Морально чистий, непорочний. Охолонувши трохи з першого враження, до якого здатні лише такі вразливі, чисті й непочаті натури, якою була Пачкова, він придивлявся до неї уважніше (Іван Франко, VI, 1951, 228).
3. перен. Якого є надміру, у великій кількості.
— Пасіка, вівці і плодовий сад, то, я думаю, ще непочаті
наші резерви (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 25); Ой
вставай же, сило рідная, Непоборна, непочатая (Микола Чернявський,
Поезії, 1959, 150).
Непочатий край (рідко куток) чого — дуже багато,
велика кількість чого-небудь. На селі праці для
партійця — непочатий край (Андрій Головко, II, 1957, 82);
Непочатий куток Тих пісень, тих казок Непоявлених ще
зостається (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 281).