Словник української мови

НЕПОСИ́ДА, и, чол. і жін., розм. Рухлива, енергійна людина, що не любить довго бути, сидіти на одному місці і без повного заняття. Тут усі привітні до мене, люблять, надії якісь покладають; навіть ось ця непосида — і та примовкла: сорочку мені дошивав (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 28);
//  Уживається як лайливе слово. Мама розсердилася на мене, бо відразу накинулась: — І де ти тільки бігаєш, непосидо? (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 75).