НЕПРА́ВДА, и, жін.
1. Те, що суперечить правді,
істині; брехня; протилежне правда. [Прісцілла:]
Неправди я казать тобі не хочу, а правду перемовчать
не здолаю (Леся Українка, II, 1951, 342); Василько й сам
незчувся, як сказав неправду (Олесь Донченко, V, 1957, 22);
// у знач.
Присудк. сл. Доря почув холодок в тілі. — Неправда...
ти все жартуєш... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 378); — Тут всі
комсомольці, — сказав молодий учитель Сергій Гомон,
коли поліцаї виводили вчительку. — Неправда, я не
комсомолець (Олександр Довженко, I, 1958, 295).
2. Несправедливі, нечесні, шахрайські вчинки;
обман. [Марина:] Багато татко людям чинив неправди
(Марко Кропивницький, V, 1959, 552); Пан знову хоче її [землю]
відібрати, почав судитися і, видко, неправдою та брехнею
відсудить її (Михайло Стельмах, I, 1962, 247);
//
Несправедливість у людських стосунках. Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить (Тарас Шевченко, I, 1963, 262); Йде
він війною на саму неправду людську. На батрацтво своє
гірке (Олесь Гончар, II, 1954, 435).
[Усякими і т. ін.] правдами й неправдами — будь-якими
засобами. Не ждав [інженер], поки міністерство
пришле йому гарних працівників: він сам їх.. шукав
і правдами й неправдами перетягав на свій завод (Павло Загребельний,
Спека, 1961, 53); Дехто з підліщан усякими правдами
й неправдами видряпувавсь із злиднів (Євген Кротевич, Сини..,
1948, 14).