НЕПРИ́ЯЗНИЙ, а, е. Який не виявляє приязні,
прихильності, привітності у ставленні до інших; вороже,
недружелюбно настроєний до кого-, чого-небудь. Ти
осталась Стара і немощна. Людей, Людей неприязних
благаєш І Христа ради простягаєш Коло зачинених
дверей Старії руки (Тарас Шевченко, II, 1963, 260); До жінки
став [Новітняй] якийсь.. неприязний, від дітей держався
здалека (Іван Франко, IV, 1950, 494); — Якась ти неприязна до
людей стаєш (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 48);
// Який виражає
або містить у собі неприязнь, недружелюбність,
ворожість. — Учениця відчуває неприязне ставлення до себе
однокласниць (Олесь Донченко, V, 1957, 251); Катерина
подивилась на маму з неприязним співчуттям (Ірина Вільде, Сестри..,
1958, 445).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 370.