Словник української мови

НЕПРИ́ЯЗНИЙ, а, е. Який не виявляє приязні, прихильності, привітності у ставленні до інших; вороже, недружелюбно настроєний до кого-, чого-небудь. Ти осталась Стара і немощна. Людей, Людей неприязних благаєш І Христа ради простягаєш Коло зачинених дверей Старії руки (Тарас Шевченко, II, 1963, 260); До жінки став [Новітняй] якийсь.. неприязний, від дітей держався здалека (Іван Франко, IV, 1950, 494); — Якась ти неприязна до людей стаєш (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 48);
//  Який виражає або містить у собі неприязнь, недружелюбність, ворожість. — Учениця відчуває неприязне ставлення до себе однокласниць (Олесь Донченко, V, 1957, 251); Катерина подивилась на маму з неприязним співчуттям (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 445).