НЕСПО́КІЙ, кою, чол. Почуття занепокоєння, тривоги; відсутність спокою. Він вернувсь у хату і сів за стіл. Далі схопивсь і почав сновигати по хаті. Неспокій усе більший та більший обіймав його (Борис Грінченко, I, 1963, 415); Екзамен з російської мови прийшов тримати [Улас] з якимось душевним неспокоєм (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 55); Так у неспокої, в тривозі й сіла [мати] коло вікна за прядку (Олесь Гончар, II, 1959, 154).