НЕСПРОМО́ГА, и, жін., з інфін., розм.
1. Невміння, нездатність що-небудь зробити, подолати. Повітові уряди дрогобицькі, мабуть, і рукою махнули, почуваючи свою неспромогу завести в Бориславі який-небудь тривкий порядок (Іван Франко, II, 1950, 115).
2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Несила, не під силу, пемас можливості; неможливо. Неспромога мені се зробити (Словник Грінченка); — Хоча й ця позиція для пострілів і гожа, — зауважив Чарнецький, — але захисту для гармат тут нема й дати його неспромога, а се небезпечно (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 41); Неспромога вже стало сидіти отак (Андрій Головко, II, 1957, 291).