НЕСТЯ́МНИЙ, а, е.
1. Який утратив самовладання,
перебуває у стані несамовитості; надто схвильований,
збуджений. Втікаючи від війни, біжить вулицею якась
жінка, розпатлана, нестямна (Олесь Гончар, Партиз. іскра,
1958, 6); Нестямна ходила [Надія] по коридору, не
знаходячи собі місця (Яків Баш, Надія, 1960, 183);
// Який
виражає несамовитість, збудженість. Фон-Бреннер стояв
у болоті під самим румунським кордоном. Нестямні очі
його світилися божевіллям (Олександр Довженко, I, 1958, 360).
2. Надзвичайно сильний; несамовитий. Христя, почувши нестямний галас, підійшла до дверей подивитися (Панас Мирний, III, 1954, 92); Зінька ззаду з усієї сили кинулась і з криком нестямним у спину руками вдарила [Сахновського], — аж упав на гачок (Андрій Головко, II, 1957, 177).