Словник української мови

НЕТЕРПЛЯ́ЧКА, и, жін., розм. Стан, коли людині не терпиться або коли вона не може довго терпіти, витримувати, чекати і т. ін. В другому класі дожидали вчителя з нетерплячкою, особливо ті, що цього року перейшли в цей клас (Степан Васильченко, I, 1959, 150); Бенедиктові не давала спокою нетерплячка. Він поспішливо вбіг у світлицю (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 238); Облава йшла на зближення, пострілів не було, і від нетерплячки Санько вистрелив з гвинтівки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 535).
 Бере (брала, взяла, охопила, розбирала і т. ін.) нетерплячка кого — кому-небудь не терпиться. Його брала нетерплячка дізнатись, що має сказати чужинець (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 84); Його взяла нетерплячка зараз побігти до старої Качурихи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 323); Оксана Сергіївна прискорила кроки, — тепер, поблизу домівки, її охопила нетерплячка (Юрій Яновський, II, 1954, 65); Згоряти від нетерплячки; Жерла (мучила) нетерплячка кого — кому-небудь сильно не терпиться. Микола згоряв від ле терплячки (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 104); Сергій теж мовчав, хоч його жерла нетерплячка послухати оповідання із життя Дороша (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 106).