Словник української мови

НЕВЧЕ́НИЙ, НЕУЧЕ́НИЙ, а, е. Який не вчився, не одержав освіти, неграмотний чи малограмотний. Кричать [дякиї на усю хату. А опрочі [інші], пеучені, сидять та слухають (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 484); От простий, исвчений чоловік, в доморощеним розумом, а як він міркує! Не один би письменний та друкований позавидував би! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 466); — Молодець-таки ти, Артеме. Дарма, що невчений і молодший за нього. А правдива твоя-таки мова (Андрій Головко, II, 1957, 422);
//  у знач. ім. невчений, ного, чол. Той, хто не вчився. Вченому світ, а певченому тьма (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 91).