НЕВЧЕ́НИЙ, НЕУЧЕ́НИЙ, а, е. Який не вчився,
не одержав освіти, неграмотний чи малограмотний.
Кричать [дякиї на усю хату. А опрочі [інші], пеучені,
сидять та слухають (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 484); От
простий, исвчений чоловік, в доморощеним розумом, а
як він міркує! Не один би письменний та друкований
позавидував би! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 466); — Молодець-таки
ти, Артеме. Дарма, що невчений і молодший за
нього. А правдива твоя-таки мова (Андрій Головко, II, 1957,
422);
// у знач. ім. невчений, ного, чол. Той, хто не вчився.
Вченому світ, а певченому тьма (Українські народні прислів'я та приказки, 1955,
91).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 274.