Словник української мови

НЕВДЯ́ЧНІСТЬ, ності, жін. Абстр. ім. до невдячний. Ще довго горіло світло і велася бесіда про недбальство, лінивство, пияцтво, зухвальство й невдячність простого люду (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 145); Петру був настільки обурений невдячністю дочки, що навіть хміль вивітрився з його голови (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 12);
//  Вияв недружелюбності до того, хто зробив добро. Він бажав Дорі добра, а замість того дістав невдячність (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 381).
♦ Чорна невдячність — зло замість вдячності за зроблене добро. — Невже ти відповіси на мою одвертість такою чорною невдячністю? (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 166).