Словник української мови

НЕВДОВО́ЛЕНИЙ, а, е, без додатка, ким, чим, з кого — чого, на кого — що. Який відчуває невдоволення. Писар з писаршею та Леонідом Семеновичем вернулись додому, дуже невдоволені і навіть сердиті (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 135); Василько побачив, що батько чимсь дуже невдоволений (Олесь Донченко, V, 1957, 119); Юхим, невдоволений з Мухи, важко одвів погляд від нього (Андрій Головко, II, 1957, 303); — Грицько? Ти що, не поїхав, виходить? — Як бачиш, — знизав плечима Саранчук, невдоволений на Павла, що так нагло розвіяв його мрії (Андрій Головко, II, 1957, 517);
//  у знач. ім. невдоволений, ного, чол. Той, хто відчуває невдоволення. Люта розправа з усіма невдоволеними стала лозунгом уряду після 9-го січня (Ленін, 8, 1949, 108);
//  Який виражає невдоволення. Нептун сидів поважно і мружив невдоволені очі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 387); З-під ковдри прозвучало невдоволене бурчання (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 29).