НЕВІДЛУЧНО. Присл. до невідлучний. На ґанку, де звечора невідлучно стояли вартові, зараз не було вже нікого (Олесь Гончар, II, 1959, 99); Доктор Темір сидів невідлучно два дні коло її ліжка (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 369).
НЕВІДЛУЧНО. Присл. до невідлучний. На ґанку, де звечора невідлучно стояли вартові, зараз не було вже нікого (Олесь Гончар, II, 1959, 99); Доктор Темір сидів невідлучно два дні коло її ліжка (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 369).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 263.