Словник української мови

НЕВІДОМО, присудк. сл. Нема відомостей про кого-, що-небудь. — Та ще невідомо, винен він чи ні? Може, й справді даремно хлопця тягають? — роздумував Тимко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 268); Невідомо, скільки б говорив Павло на цю тему, але його перебив прихід Левченка (Андрій Головко, II, 1957, 560).
 Невідомо хто (який, куди, звідки, чому, де і т. ін.) — уживається в значенні відповідних неозначених займенників та займенникових прислівників. Парубок обертається на стук і невідомо кому погрожує кулаком (Михайло Стельмах, I, 1962, 100); Уляна зникла невідомо куди (Олександр Довженко, I, 1958, 299); Незабаром вони [судна] відчалять і підуть холодним осіннім морем невідомо куди (Олесь Гончар, II, 1959, 439); Невідомо звідки, уже під дощем, придибав сюди і дід Остап (Андрій Головко, I, 1957, 428).