Словник української мови

НЕВІДСТУ́ПНИЙ, а, е. Завзятий, упертий у досягненні чого-небудь; наполегливий, настійливий. Вночі і вдень скрипить стара верба, При ній не раз точилась боротьба і падали прострелені у груди Якісь уперті, невідступні люди (Платон Воронько, Коли я.., 1962, 66); Усі йшли.. за мовчазним сталеваром Чубенком, командиром червоного полку, завзятим, невідступним і непосидючим (Юрій Яновський, I, 1954, 283);
//  Якого важко позбутися. [Ор:] Чи й тут невідступне горе Віднайде мене й поборе..! (Іван Франко, XIII, 1954, 363); Гелена Бачинська невідступною тінню ходила за П'єнтаком, так само заклопотана, як і він (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 79);
//  Який постійно перебуває разом з ким-небудь; нерозлучний. Тієї самої днини опівдні зустрів Андрійко пані старостиху, яка вийшла на майдан з Мариною, Статком та двома невідступними татарами (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 491);
//  Який діє або здійснюється безперервно, не припиняючись. День минув у невідступному чеканні нападу білої сили (Юрій Яновський, II, 1958, 202).