НЕВІ́ГЛАС, а, чол. Неосвічена, незнаюча людина; неук.
Ремо відчував свою безсилість у цім середовищі
напівдикого суспільства, де від найосвіченішого до останнього
невігласа ніхто не вміє одрізнити місяця від сонця
(Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 102); — Я став нездарою і
невігласом.. Далі уміння розв'язати звичайну задачу з
підручника алгебри я не сягну (Натан Рибак, Час, 1960, 42);
* У порівняннях. Йосифові відразу якось не сподобалося, як
цей молокосос став повчати його, наче якогось невігласа
(Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 137);
// Уживається як лайливе
слово. [Олімпіада:] Піди ти та присмири отого
невігласа Якова. З якої це причини він задумав святим
хлібом у твар жбурляти? (Марко Кропивницький, III, 1959, 321);
[Річад (дужим голосом):] Мовчіть! Мовчіть,
злиденне кодло! Невігласи! Я сам іду од вас! (Леся Українка, III,
1952, 85); — Щоб ти зів'яв був, невігласе, як ота
морковочка зів'яла від твоїх .. рук! (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957,
465).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 262.