Словник української мови

НЕВІЙСЬКО́ВИ́Й, кова, кове. Який не належить до військовослужбовців; цивільний. Люди на війні втрачають звичні уявлення і набувають нових нахилів і звичок, які сторонній, невійськовій людині здаються дивними (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 14); Саме мирне пожиття, а не воєнну завірюху любить спокійний невійськовий громадянин (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 320);
//  у знач. ім. невійськовий, вого, чол. Цивільна людина. Всі, хто був при несподіваній появі генерала в цивільному, — військові, невійськові, молоді й старі, — всі зразу збагнули.. ставлення генерала до війни й миру (Олександр Довженко, I, 1958, 333); — Не належить тут усяким невійськовим стояти (Михайло Стельмах, II, 1962, 181).