в означеннях
Тлумачення, значення слова «невірний»:

НЕВІ́РНИЙ, а, е.

1. Непостійний, нетвердий у поглядах, стосунках з ким-небудь; який порушує вірність; зрадливий. Важко стало на душі од одної чутки, що в його дружина невірна (Олекса Стороженко, I, 1957, 24); Шевченко обняв жаданого гостя. Все обурення, всі образи на невірних друзів, які забули його в біді, розтанули (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 184);  * Образно. Ну ж бо повідай про долю невірную у З донькою все розділи (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 286).

2. Який викликає сумнів, недовір'я; обманливий, ненадійний. Йде мисливець по заметах вбрід... Все видніше і усе чіткіше — Лисячий невірний, хижий слід (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 83);
//  Небезпечний, непевний. Опортуністи ведуть партію на невірний, буржуазний шлях.. (Ленін, 19, 1950, 125);
//  Нечесний. Забрали радянські бійці Степана Гоплика за те, що видавав німцям наших людей та настягував собі невірним шляхом краденого добра (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 138).

3. Слабий, тьмяний, миготливий. Дорога вита. Скелі й нетрі. Невірне світло жовтих фар. І от на висоті Ай-Петрі Ми опинились — вище хмар (Максим Рильський, III, 1961, 44); Невірний вогник освітив низьку, врослу в ґрунт хатину (Михайло Стельмах, I, 1962, 139).

4. розм. Не такий, як потрібно; непідхожий, поганий. — Від чужого невірне слово почуєш, то як то його переносити, а то ж, дочко, від свого?! (Панас Мирний, I, 1954, 222);
//  Непорядний (про людину). Як скажуть вам, що я гіркий пияк, Що я невірний, що в гріхах закляк, — Це правда (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 317).

5. розм. Який не відповідає, дійсності: помилковий. Орлюк не дуже-то полюбляв військових кореспондентів. Їх фронтові нариси здавалися йому поспіль невірними (Олександр Довженко, I, 1958, 301); Ленін завжди боровся як з дослівщиною, буквалізмом, так і з невірними, неточними перекладами (Мовознавство, VII, 1949, 27);
//  Неправильний. — У тебе зовсім невірне уявлення про інтелігенцію. Ти дивишся на неї очима дореволюційного мужика (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 42).

6. розм. Який не довіряє іншим; схильний до недовір'я. Є ж такі, що нині подружили. А були невірні, як Хома. (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 175); Гнат цапає його [сина] за шиворот, відкидав у сніг і рипить хромовими чобітьми далі, вірний революційній правді і невірний сльозам ворога. Тадик рветься до батька, кричить, очі його паляться вовчим вогнем (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 415).
Хома невірний — про людину, яка сумнівається, не вірить у що-небудь (за євангельською легендою про апостола Хому, який не повірив повідомленню про воскресіння Христа). — А ти, дурню, й повірив? — перебила його Параска. — Казала ж тобі: не вір і не йди... А таки поліз, Хома невірний! (Панас Мирний, IV, 1955, 385).

7. заст. Який визнає іншу у порівнянні з ким-небудь релігію. — Унадились ми, козаки, до невірного турка... (Марко Вовчок, I, 1955, 343);
//  у знач. ім. невірні, них, мн. Ті, хто визнає іншу у порівнянні з ким-небудь релігію. Яскравими фарбами малював він колишню славу й велич татарського племені, його бої з невірними (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 292); Буде на козакові хоч мала провина, панські лакузи такими його муками карають, що й невірних перевершують (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 32).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 266.

Коментарі (0)