НЕВТОМИ́МО, рідко. Присл. до невтомимий. Він спішив ними [полями] невтомимо (Ольга Кобилянська, II, 1956, 109); Крицький оповідав невтомимо (Іван Франко, III, 1950, 201).
НЕВТОМИ́МО, рідко. Присл. до невтомимий. Він спішив ними [полями] невтомимо (Ольга Кобилянська, II, 1956, 109); Крицький оповідав невтомимо (Іван Франко, III, 1950, 201).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 274.