НЕВИ́ДИ́МИЙ, а, е.
1. Неприступний зорові;
прихований від очей. Стою, замираю... А тим часом —
тихо, тихо Та сумно співає Щось такеє невидиме (Тарас Шевченко,
I, 1963, 248); Невидимі кажани шурхали над головою
(Микола Олійник, Леся, 1960, 36); Місце було хоч і невидиме для
ворога, але дуже погане (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 63);
// перен. Непомітний, прихований. Між цими сопками
для Черниша встановлювався якийсь невидимий таємний
зв'язок (Олесь Гончар, III, 1959, 124); Надходила та
драматична пора, коли в невидимім поєдинку літо схоплювалося
із осінню (Михайло Стельмах, I, 1962, 603).
Невидима сила (рука і т. ін.) — таємнича сила.
Листя дерев нараз зашелестіло-затремтіло, ніби до
нього доторкнулась якась пекельна невидима сила...
(Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 65); В душі його не було спокою:
чиясь невидима рука раз од разу стискала й стискала
розтривожене серце (Михайло Стельмах, I, 1962, 418).
2. рідко. Незвичайний, небувалий, винятковий. [Пан Маркел:] Сміливий [Кармелюк], удачливий, співець, поет, можна сказати... До того — красень невидимий! (Степан Васильченко, III, 1960, 231).