НЕЗАГО́ЄНИЙ, а, е.
1. Який ще не загоївся, не зарубцювався (про рану). Мій мозок і тіло ще душать кайдани, І палять огнем незагоєні рани (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 283).
2. перен. Який ще не пройшов, не зменшився (про
переживання, щось тяжке, неприємне і т. ін.).
Незагоєний біль в її слові почувсь (Микола Шеремет, Дружбою.., 1954, 6).
Незагоєна рана — те, що вже давно турбує людину,
змушує переживати. Коли Юлічка запитала його про
сестру, він не міг відповісти одразу. Це запитання
влучило прямо в його живу, незагоєну рану (Олесь Гончар, III,
1959, 328).