НЕЗАГО́ЙНИЙ, а, е.
1. Який не загоюється, не піддається лікуванню (про рану). І невблаганна ти з'являєшся до мене — поважна мати багатьох мужів достойних,.. — і ставиш боротьбу — над рани незагойні (Юрій Яновський, V, 1959, 40); * У порівняннях. Іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана (Леся Українка, I, 1951, 282).
2. перен. Який не може пройти, зменшитися (про
горе, щось тяжке, неприємне і т. ін.); постійний. Незагойне
горе.
Незагойна рана — те, що, не зникаючи, турбує
людину, змушує переживати. Йому було прикро, що
необережною розмовою роз'ятрив незагойну рану в серці
старенького (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 194).