Словник української мови

НЕЗДА́ЛИЙ, а, е, діал. Нездатний, невмілий. Корови не злюбили нездалої доярки, що із штурханами, лайкою коло корів ходить (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 204);
//  Бездарний, невдалий. Крикуни.. в світ кричали: — Вірш, слізьми що напоєний, Є негарний і невдалий... (Іван Франко, XIII, 1954, 436); Зачали панотці хвалитися, що нічого не читають. — І ця газета невдала, і та невдала, шкода часу! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 215).