НЕЗРОЗУМІ́ЛО. Присл. до незрозумілий. Вона
незрозуміло переводила очі з обличчя на обличчя і раптом
спитала: — А що таке? Нічого не розумію. Чому це ви
запитали, де я живу? (Андрій Головко, II, 1957, 580); Кабінет
цей своєю охайністю якось незрозуміло гнітив (Микола Руденко,
Остання шабля, 1959, 252); Як не б'ються офіцерські
його [Врангеля] полки, яку зброю не пускають у хід,
досі нічого не можуть вдіяти з тією незрозумілою
живучою масою сірих та босих армій (Олесь Гончар, II, 1959, 380);
// у знач. присудк. сл. Не пам'ятаючи себе, Ольга
метнулася до Жигая, заступивши собою Єгора. Це було так
несподівано і незрозуміло для Матюші, що він дурнувато
закліпав віями (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 99).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 323.