Словник української мови

НЕЗРОЗУМІ́ЛО. Присл. до незрозумілий. Вона незрозуміло переводила очі з обличчя на обличчя і раптом спитала: — А що таке? Нічого не розумію. Чому це ви запитали, де я живу? (Андрій Головко, II, 1957, 580); Кабінет цей своєю охайністю якось незрозуміло гнітив (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 252); Як не б'ються офіцерські його [Врангеля] полки, яку зброю не пускають у хід, досі нічого не можуть вдіяти з тією незрозумілою живучою масою сірих та босих армій (Олесь Гончар, II, 1959, 380);
//  у знач. присудк. сл. Не пам'ятаючи себе, Ольга метнулася до Жигая, заступивши собою Єгора. Це було так несподівано і незрозуміло для Матюші, що він дурнувато закліпав віями (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 99).