НЕЗРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е.
1. Якого не можна
зрозуміти, осмислити. Все, що воно [хлоп'ятко] бачило,
здавалось йому таким прекрасним, чудним і незрозумілим
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 26); Ярина не кінчила своєї думки,
бо раптом сталось щось незрозуміле й дивне (Семен Скляренко,
Святослав, 1959, 85);
// Якого не знає, по розуміє
хто-небудь. Каміння пожовкло.., і виписалися на кім якісь
незрозумілі письмена (Гнат Хоткевич, II, 1960, 317); Жабі не
спала й читала польську газету. Власне, не читала, бо
читати вона не вміла, а намагалася розібрати слова
й літери незрозумілої для леї мови (Олесь Досвітній, Вибр., 1959,
107);
// Який важко розібрати; позбавлений чіткості,
виразності; нечіткий, неясний. Черкашин промимрив
щось незрозуміле, мабуть, це була подяка, й вийшов на
вулицю (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 62); Ліс був повний
неясних, незрозумілих шелехів (Олесь Донченко, VI, 1957, 23);
// Який
своїми діями, вчинками, поведінкою викликає подив,
здивування (про людину); дивний. Вона [Анеля]
робилася для нього чимраз більше загадковою і незрозумілою
(Іван Франко, VI, 1951, 404); Женя був по вуха закоханий, ходив
незрозумілий, дивний і все зітхав (Іван Сенченко, Опов., 1959,
40);
// Якого не можна пояснити. Якась незрозуміла
сила штовхала його на нові розмови з Ларисою (Микола Руденко,
Остання шабля, 1959, 106).
2. Для якого нема причин, підстав; безпідставний. Прокидаюсь в незрозумілій тривозі і сідаю на ліжку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 407); Покоївка швидко глянула на Лукію, в її блакитних очах майнув незрозумілий страх (Олесь Донченко, III, 1956, 45).