НЕЗВИЧА́ЙНИЙ, а, е.
1. Який відрізняється від
інших; не такий, як усі, як в усіх; особливий. — Годі
думати про якусь незвичайну красу, — давай..
женихатися з Христею… (Панас Мирний, I, 1949, 176); Ті руки
були взагалі якісь незвичайні. Пальці на них якісь
занадто грубі, ґудзуваті, страшно покривлені, так, що
заскакували один на одного (Лесь Мартович, Тв., 1954, 281); І
погляд, і голос — все в ньому незвичайне (Олександр Довженко, I, 1958,
107);
// Не такий, як завжди. Це були незвичайні збори..
Не обирали голови й секретаря, не писали протоколів
(Олесь Гончар, III, 1959, 96); Золота палата київських князів
мала цього ранку незвичайний вигляд. Тут горіли всі
світильники й свічада, але на помості не сиділи князі,
на лавах не було воєвод і бояр (Семен Скляренко, Святослав, 1959,
123);
// у знач. ім. незвичайне, ного, сер. Те, що є не таким,
як завжди. Придивляючись до життя тої оселі, Остап
помічав багато незвичайного, тривожного навіть
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 375);
// Дуже великий, сильний щодо
ступеня вияву, прояву; надзвичайний. — Товариші, —
сказав він спокійно, і тільки незвичайна блідість обличчя
показувала, якого зусилля волі коштує йому той спокій
і стриманість (Олесь Гончар, III, 1959, 117); Хірург працював
з незвичайним натхненням (Олександр Довженко, I, 1958, 321);
// Який
виділяється серед інших здібностями, талантом,
розумом і т. ін.; видатний. Стали згадувати давніх своїх
співців і всіх незвичайних людей, що колись жили між
ними (Степан Васильченко, I, 1959, 133); Тарас Григорович погляду
не зводив з незвичайного актора (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939,
233);
// Важливий своїм значенням; знаменний. Минали
роки. І що не рік, то все глибше осідав у минуле отой
весняний каламут отого незвичайного року (Андрій Головко, II,
1957, 395);
// Нехарактерний для кого-, чого-небудь,
невластивий комусь, чомусь; дивний. Мене здивував
сей незвичайний у неї приступ економності (Леся Українка,
III, 1952, 605); Вона застала його за незвичайним
заняттям: Серьожка займався спортом, виважуючи однією
рукою стілець (Олесь Гончар, IV, 1960, 73).
2. розм. Який не дотримується звичаю, порушує
правила ввічливості, чемності і т. ін. Баба завжди виявляла
до неї свою прихильність. Та на цей раз .. минула її,
не привітавшись навіть.. Що це нині сталося з людьми,
що якісь такі незвичайні з нею? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 269);
[Хома (ніжно):] А, моя чарочка! (Бере й мовчки
ковтає, біля нього сміються). [Жінка:] Який же ти,
Хомо, незвичайний. Так мовчки й вихилив. Хоч би
поздоровкався до людей (Степан Васильченко, III, 1960, 104);
// Який виражає
грубість, неввічливість, непристойність або свідчить
про них. Почав розказувати [Довбня] Проценкові різні
приповістки з своїх п'яних походеньок. То були
незвичайні приповістки, безпутні речі безпутнього п'яного
бажання та жаги (Панас Мирний, III, 1954, 201); — Подаруй
моїй жінці яке там незвичайне слово, зроби мені таку
велику ласку, сестро моя рідненька! — Братіку мій,
голубчику! .. — кажу. — Що твоя жінка мене обідила,
я їй те дарую (Марко Вовчок, I, 1955, 6).