НІ́ЧОГО, у знач. присудк. сл., з інфін. Не доводиться,
не випадає. Людська гідність, — цього в світі
капіталістів шукати нічого (Ленін, 31, 1973, 122);
[Баклажаненко:] Бачиш, тобі і збиратись нічого,
бо ти уже одягнений, тільки другий черевик надінь
(Іван Микитенко, I, 1957, 439);
// Не варто; не треба; нема чого.
Ставало вогко й холодно. Поночі нічого було рушатись
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 363); — У чека, думаю, вам нічого
йти. Сьогодні воно виїхало в одно з віддалених сіл повіту
(Михайло Стельмах, II, 1962, 161); Приходив [Улас] до такого
висновку, що з такими знаннями, як у нього, нічого
й потикатися в університет (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
52).
♦ Нічого гріха критії (таїти) див. гріх; Нічого [і, й]
казати (говорити) — без сумніву, дійсно, безперечно,
насправді. Смішив [Максим] усіх і реготався сам...
Товариський чоловік, нічого казати! (Панас Мирний, I, 1949,
215); Нічого й говорити, яке найважливіше значення
мають для письменника саме такі — колективні
зустрічі з читачем (Юрій Смолич, Розм. з чит., 1953, 6).
2. займ. запереч., з інфін. Уживається для
позначення заперечного об'єкта дії або його відсутності.
Ісправник Трохи не сказився. Що нічого, бачиш, взяти, А він
же трудився! (Тарас Шевченко, I, 1963, 304); — Нам нічого
втрачати, хіба що кайдани! (Андрій Головко, I, 1957, 63).
♦ З (від) нічого робити див. робити; І думати нічого
див. думати; Нічого мовити див. мовити; Нічого
робити див. робити; Нічого сказати див. сказати.