Словник української мови

НІ́ЯК, присудк. сл. Нема можливості, неможливо. Мені й самому гірко за його стан, а помогти — ніяк (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 121); Випав сніг, сліду ніяк сховати (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 99).

НІЯ́К, присл.

1. Зовсім, абсолютно. [Співець:] Ніяк не можу пригадати пісні... (Леся Українка, II, 1951, 153); Ніч колихала так ласкаво, — Проте не спалося ніяк... (Максим Рильський, II, 1960, 99); Ніяк не міг вгомонитися старий, набиваючи в люльку тютюн (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 439).
 Ніяк не можна — зовсім, цілком неможливо. Просили мене і кликали [дівчата] до себе, — так мені ніяк не можна, — поспішаюся я дуже (Марко Вовчок, VI, 1956, 230); — Може б, ми не їхали [у Сибір], — припадає Фросина до руки мужа. — Не можна, жінко, ніяк не можна (Михайло Стельмах, I, 1962, 29).

2. Уживається у значенні заперечної відповіді на запитання. Чи можна сказати, що в час творення «Пана Тадеуша» Міцкевич відійшов від.. свого демократизму, від своєї революційності? Ніяк. Навпаки: революційний, напрям його в цей період зріс, зміцнів і поглибився (Максим Рильський, X, 1962, 54).