НІ́ЯК, присудк. сл. Нема можливості, неможливо. Мені й самому гірко за його стан, а помогти — ніяк (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 121); Випав сніг, сліду ніяк сховати (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 99).
НІЯ́К, присл.
1. Зовсім, абсолютно. [Співець:]
Ніяк не можу пригадати пісні... (Леся Українка, II, 1951,
153); Ніч колихала так ласкаво, — Проте не спалося
ніяк... (Максим Рильський, II, 1960, 99); Ніяк не міг
вгомонитися старий, набиваючи в люльку тютюн (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 439).
Ніяк не можна — зовсім, цілком неможливо.
Просили мене і кликали [дівчата] до себе, — так мені ніяк
не можна, — поспішаюся я дуже (Марко Вовчок, VI, 1956, 230);
— Може б, ми не їхали [у Сибір], — припадає Фросина
до руки мужа. — Не можна, жінко, ніяк не можна
(Михайло Стельмах, I, 1962, 29).
2. Уживається у значенні заперечної відповіді на запитання. Чи можна сказати, що в час творення «Пана Тадеуша» Міцкевич відійшов від.. свого демократизму, від своєї революційності? Ніяк. Навпаки: революційний, напрям його в цей період зріс, зміцнів і поглибився (Максим Рильський, X, 1962, 54).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 431.