НІ́МО. Присл. до німий 2. Глухо й німо в Марини в хаті; високо стіни морок окриває (Панас Мирний, IV, 1955, 249); Очі чорні [Марії] німо дивились на Давида і винувато, і радісно (Андрій Головко, II, 1957, 107); Сіріють стіни німо (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 37).