Словник української мови

НІСЕНІ́ТНИЦЯ, і, жін. Щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця. Не даючи слова промовити! він мені читав і читав всяку нісенітницю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 168); Казна-що! Приверзеться якась нісенітниця (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 463);
//  у знач. присудк. сл. Безглуздо, нерозумно. Він уперто відганяв думку, що це ж нісенітниця — шукати без вісті пропалу двадцять років тому людину саме серед цієї купки людей (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 157); При умові існування національних відмінностей безнаціональна культура — цілковита нісенітниця (Комуніст України, 12, 1959, 38).
♦ Плести (наплести, верзти, наверзти, городити, нагородити і т. ін.) нісенітницю (нісенітниці) — говорити нерозумні, беззмістовні речі. А парубки копиці клали, Та, знай, на сонце позирали, Та нісенітницю верзли (Тарас Шевченко, II, 1963, 209); Геть сп'янілий Гутбродт, втративши нитку розповіді, плів всякі нісенітниці (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 184).